Я — Марія Кравець. Мені 39 років. За освітою я художник, менеджер зовнішньоекономічної діяльності та педагог раннього розвитку. Виховую доньку Анну. Їй зараз 13 і вона ніколи не ходила до школи. Сама я мала поганий досвід в початковій школі і, мабуть, саме тому, коли прийшов час замислитись про школу для доньки, я почала сумніватись. На мою думку, система шкільної освіти не задовольняє потреби дитини в розвитку та навчанні.
В 2,5 роки Аня пішла до садочку через необхідність, і тоді я остаточно впевнилась, що освітня система, така, яка вона є, — не для нас. Перебуваючи на той час в роздумах і сумнівах, я знайшла інформацію про семінар, що проходив в культурно-громадському центрі Шелтер+ по сімейній освіті! І це був для мене знак, що вихід є. Але були також і страхи через нерозуміння, як це може бути. Шукаючи більше інформації про нові можливості, про досвід інших людей та різних альтернативних шкіл, я дізналась про англійську демократичну школу “Саммерхіл” та прочитала книгу її засновника Олександра Ніла. Дякуючи цьому автору, педагогу та психологу, я повірила, що дитина, яка хоче навчитись чомусь, обов'язково може це зробити, незалежно від віку чи програми... Тому головну задачу для себе, як мами, в навчанні своєї дитини, я вбачала в тому, щоб показати доньці різноманіття світу, прислухатись до її інтересу і підтримати на шляху пізнання. Водночас в Шелтері я також знайшла однодумців і вже скоро ми організували для своїх діток Антішколу — простір для спілкування та навчання дітей на сімейній освіті. Ми йшли за інтересами дітей, знайомлячи їх з тими предметами і темами, які вважали цінними і необхідними для розвитку. Організовували періодичні освітні тематичні проєкти, виїзні екскурсії, запрошували на майстер-класи майстрів з різних галузей для знайомства зі справою, яку вони роблять. На своїх заняттях ми використовували досвід, матеріали або літературу вже існуючих шкіл або проєктів, створювали нашою спільною командою нові ідеї та програми.
Щодо освоєння шкільної програми та атестації, яку обов’язково необхідно проходити в загальноосвітній школі, ми обирали найпростіші варіанти, що підходили нам і шкільній системі в рамках чинного на той час законодавства. Тоді ще не було закону про сімейну освіту, а лише про дистанційну, яку ми і обрали, звернувшись в Харківську приватну гімназію “Очаг”, яка на той час успішно проводила дистанційне навчання, радо приймаючи до себе всіх бажаючих жити без відвідування школи. Навчання доньки зводилось до освоєння програми в домашніх умовах у зручний для нас час, готуючи контрольні роботи, які необхідно було здавати в кінці кожної чверті з усіх предметів. Але пізніше, з прийняттям закону про сімейну освіту та появою нових шкіл, що надавали можливості навчання дистанційно, на формі екстернат, або навіть консультативно онлайн, ми обрали більш гнучкий варіант у школі “Альтерра”, обравши форму екстернат, що давало можливість тепер проходити атестацію всього лише два рази на рік та зменшувало контакт зі школою до мінімуму.
Щодо дисципліни. Я визначила для себе таку ідею: навчи дитину вчитись, потім вона зможе це робити сама. Отже, задача в початковій школі: підтримувати інтерес дитини до навколишнього світу, допомогти розібратись в структурі навчання, показати, як це робити, розвинути необхідні навички для навчання та самостійного пошуку інформації. Тоді дитині буде легше виявляти інтерес, знаходити інформацію та мати терпіння в навчанні в подальшому.
На мою думку, основа сімейної освіти — це передача цінностей і принципів в сім'ї від батьків до дитині. Це — свобода у виборі, як саме навчатись згідно своїх особливостей та інтересів та відповідальність: відповідальність батьків за навчання, розвиток дитини, відповідальність дітей у тому, що вони обирають або не обирають та наслідки цього)). Тому пізніше, ми заснували простір для сімейного спілкування та навчання “Осередок”. Адже це важливо — формувати та розвивати важливі, правильні родинні принципи для передачі їх дітям та формування ефективного суспільства.