Мене звати Любов Заріцька, я мати-одиначка, маю доньку Марію, якій наразі 12 років. За освітою я — вчитель історії і авторитетно заявляю: моя педагогічна освіта мені ніяк не допомагає в навчанні доньки та ніяк не впливає на її академічний рівень знань ))).
Не навчатися в школі, а жити освітою і брати за це відповідальність — це НАШ вибір! Наголосила, що наш вибір, бо не мій, не доньки окремо, а спільний.
У 2017 році донька пішла в перший клас в загальноосвітню школу, радо нарядившись в усі атрибути свята Першого дзвоника. В мене тоді теж був Перший дзвоник, але я його зустрічала в ролі вчительки тієї школи. Для доньки то був перший і останній навчальний шкільний рік, протягом якого вона від неймовірної жаги до знань скотилася до: “Мама, я туди не хочу! Ніколи”! І протягом цього року я почала дізнаватися про, як на той час здавалося, не реальну можливість сімейної освіти.
Межею неповернення стала поїздка з донькою в кемп “Освітнього експерименту” влітку по завершенню першого класу. Там я дізналася про всі можливі альтернативи в освіті, які існували в Україні, а головне — ми з донькою занурилися в освітній процес справжньої свободи та самонаправленності, ми побачили і на власному досвіді зрозуміли, як може бути інакше і нам це сподобалось. Я бачила дітей, які вже багато років живуть і навчаються без допомоги державних шкіл і це розвіяло мої сумніви. В другий клас донька не пішла і ми не пожалкували про це ні на хвилину.
Про спільний вибір: зі школи я забирала Марію, порадившись із нею. Протягом наступних навчальних років на сімейній освіті ми кожного року поверталися до питання: чи хоче вона лишати все як є чи з'явилося бажання повернутися до школи? Іноді виникали сумніви, але ми продовжували йти цим шляхом. Наразі вона закінчила 6-й клас і бажання щось змінити немає.) Їй не потрібно підлаштовуватися під розклад, який вона не обирала, перебувати в просторі з людьми, сприймати інформацію від вчителів, яких вона не обирала, вчити предмети за програмами, методиками та форматами, які не влаштовують. І це прекрасно, що вона вже зараз розуміє, що саме і як хоче вчити чи про що дізнаватися, має можливість йти за власним інтересом, обирає робити те, що дійсно цікавить. Я тільки допомагаю на цьому шляху.
Головне — ми знаємо, що маємо право обирати будь-яку форму навчання, коли нам це буде зручно і в залежності від бажання доньки. За час її навчання вона була на очній формі в школі, на сімейній та наразі закінчила 6-й клас на екстернаті. Не завжди легко, не все вдається, іноді страшно, але знаючи, що це наш свідомий вибір, нарікання пропадають. Протягом усього часу були періоди мого більшого залучення і я її навчала, використовуючи безліч матеріалів і ресурсів, яких повно в інтернеті, іноді залучала репетиторів, часом, об'єднуючи зусилля з іншими батьками, проводили групові навчальні проєкти зі шкільних предметів, буває вона самостійно засвоює матеріал. Це різноманіття можливостей мене дуже надихає. Я точно переконана, що школа не здатна забезпечити той рівень соціалізації, розвитку особистості та відчуття гідності, який легко вдається досягти на сімейній формі освіти.